Я,Черкаси та Індія
Моя історія почалася з того що я поселився в гуртожиток №1 Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького. Нас з друзями поселили на 2 поверх, Студентське життя вирувало в гуртожитку, гамір сповнював коридори, де снували туди-сюди юні обличчя, занурені у вир навчання, розваг та нових знайомств. Саме тут, у цій галасливій атмосфері, мені судилося зустріти двох незвичайних представників Індійської культури які як виявилося стали моїми сусідами, а згодом стали невід'ємною частиною мого студентського життя.
Увечері, коли тиша вже огорнула гуртожиток, я вирішив вийти на кухню, щоб заварити собі чаю, повільно відкриваючи двері своєї кімнати я почув не зрозумілу для себе мову, спочатку я здивувався, але все-таки продовжив іти.Дійшовши до кухні я побачив 2 далеко не українців, це були індуси, сказати що я був здивований нічого не сказати, я привітався з ними, сказав Hello, вони теж швидко відповіли, здивовано подивилися на мене кивнули головою, забувши про чай від здивування я повільно пішов до своєї кімнати, і швидко розказав всю цю історію своїм друзям і ми разом почали думати як же нам налагодити з нашими новими сусідами міжнародні відносини...
Пройшло кілька днів, а я все ніяк не наважувався познайомитися з індійськими друзями. Знову і знову я бачив їх на кухні, де вони готували щось екзотичне та жваво обговорювали, жестикулюючи та сміючись. Їхня щира радість та дружня атмосфера навколо них манили мене, але я соромився. Нарешті, зібравши всю свою волю в кулак, я вийшов з кімнати. "Доброго вечора!" - я привітався, вони також радісно посміхнулися і привітали мене у відповідь. Їхні обличчя сяяли щирою гостинністю."Що ви готуєте?" - запитав я, не стримуючи цікавості. Аромат, який витав у повітрі, був неймовірним. Почалась розповідь, але я мало що розумів, в індійській кухні тому я просто хитав головою та уважно слухав, мені запропонували спробувати ту незнайому для мене страву, але я не наважився, згодом у ході цього першого міжнародного діалогу я дізнався, що хлопців звали Джасвіндер Сінгх Джасс та Умеш Кумар, їм було 26 та 25 років, а родом вони з мегаполіса Мумбаї звідки й потрапили до України. Я став першим їхнім знайомим в Україні так і почалася наша дружба.
Минали тижні, і ось одного разу я знову зустрічаю своїх індійських друзів на кухні, де вони проводили велику частку свого часу. Ми привіталися, і раптом вони запросили мене до себе в гості на обід. До того моменту я ніколи не був у їхній кімнаті.Хлопці взяли щойно приготовані страви та чай дивного для мене кольору, і ми разом пішли до їхнього помешкання.Зайшовши, я побачив стіл, на якому стояв незвичний для мене посуд. Біля ліжок були розміщені ікони з різними божествами. Мені люб'язно запропонували сідати до столу і швидко подали незрозумілий суп (Самбар – овочевий суп на основі сочевиці з додаванням пасти тамаринду та спецій, родом з Таміл Наду, Індія), чапаті (традиційний індійський хліб) та легендарний індійський чай з молоком (рекомендую всім!).Я подивився на всі ці екзотичні страви й не розумів, як їх їсти, адже приладів мені не дали. Хлопці, глянувши на мене, почали сміятися і пояснювати, що чапаті потрібно використовувати як ложку. Обережно взявши цей національний хліб до рук, я зачерпнув ним суп і почав його куштувати. Через кілька секунд мій язик почав палати – страва виявилася дуже гострою, як і майже всі індійські страви. На щастя, під рукою був традиційний індійський чай, який швидко вирішив проблему.Ми говорили й продовжували їсти, з кожною секундою я ще більше дізнавався про Індію, і розповідав про Україну дивувався на скільки ці люди люб'язні та гостинні, наша міжнародна дружба ставала ще міцнішою.
Чапаті
Самбар
Масала (чай)
Не відходячи далеко від теми кухні, розповім про ще одну цікаву історію. Одного разу я вирішив довести своїм індійським друзям, що українська кухня нічим не гірше за індійську. Але була одна проблема: мої друзі не їли свинини, яловичини та ще низки продуктів, які є звичними для нас.Тому я ретельно обдумав меню і вирішив пригостити їх голубцями, варениками з капустою та борщем. На мою думку, це був непоганий набір страв, щоб познайомити їх з українською кухнею.Подавши всі страви на стіл, я з хвилюванням спостерігав за реакцією друзів. Вони з цікавістю розглядали та куштували кожну страву. Як я зрозумів по їхніх обличчях, їм найбільше сподобалися голубці, можливо, тому що в них був рис, який їм знайомий.Це був дуже цікавий експеримент, який, на мою думку, вдався. Я не лише познайомив друзів з українською кухнею, але й довів, що вона може бути не менш смачною та різноманітною, ніж індійська.
Якось, блукаючи коридорами гуртожитку, наші індійські друзі помітили оголошення про вечірку на честь Хелловіну. Вони ніколи не святкували це свято, але чули про нього багато цікавого.Хлопці трохи соромилися, адже не знали інших українців, окрім мене. Тому вони підійшли до мене і запитали, чи можна їм приєднатися до вечірки.Звичайно ж, я з радістю їх запросив! Хеллоуїн – це чудова можливість познайомитися з новими людьми, і я був впевнений, що мої друзі з Індії чудово проведуть час.Вечірка вдалася на славу! Індійські друзі з цікавістю розглядали костюми інших студентів, куштували традиційні українські страви та брали участь у веселих конкурсах. Їхні щирі посмішки та відкритість одразу ж розташували до них інших людей.Завдяки цій вечірці мої друзі з Індії не лише познайомилися з новими людьми, але й відчули атмосферу справжнього студентського життя. Наприкінці вечора вони подякували мені за запрошення і сказали, що це був один із найвеселіших днів у їхньому житті.
Одним із найяскравіших моментів мого життя став день народження Джасса. За кілька днів до нього він запросив мене та мого друга на вечірку, де мали зібратися всі його друзі з Індії та навіть з Африки.Очікуючи на цей день, ми з другом ретельно готувалися. Придбали торт і подарунок та хвилюванням вирушили на вечірку. Підійшовши до потрібного поверху, ми почули гамір голосів та відчули аромати екзотичних спецій. Здавалося, ніби ми перенеслися до індійського ресторану в Мумбаї. Побачивши нас, друзі Джасса радо запросили до столу. Перед нами постала неймовірна кількість страв: ароматний рис, пряна курка, екзотичні салати та багато інших ласощів. Все було дуже гострим, але неймовірно смачним. Настав час привітати іменинника. Ми вручили йому подарунок та торт, щиро бажаючи щастя та успіхів. А потім подруги Джасса з Африки продемонстрували незвичайний та веселий спосіб привітання – вони облили його водою з голови до ніг! Цей день був сповнений емоцій: щирих посмішок, цікавих розмов, запальних танців та екзотичних страв. Ми ділилися розповідями про життя, традиції та культуру наших країн. Ніколи не забуду цей день, адже він подарував мені незабутні враження та нових друзів.
Але на жаль життя не завжди йде за планом. Початок війни в Україні зруйнував мирне життя не лише для українців, але й для наших індійських друзів. Їх вивезли з країни, і вони опинилися в Португалії. З того часу ми з ними іноді спілкуємося. В їхніх голосах чути щиру турботу та занепокоєння. Вони запитують про мої справи, про ситуацію в Україні, про те, як я тримаюся. Війна – це не лише руйнування та втрати, але й час єднання та підтримки. Наші з індійськими друзями шляхи розійшлися, але дружба не згасла. Ми віримо, що війна закінчиться, і ми знову зустрінемося в Черкасах. Віра в краще майбутнє дає нам сили йти далі. Ми знаємо, що переможемо, і життя знову налагодиться. І тоді ми знову зустрінемося, щоб згадати про пережиті труднощі та разом радіти мирному небу над Україною...
